Світ наражається, а гурти розвалюються. Рецензія на останній альбом One Tail, One Head
— 8/10

Гуртів, які в змозі сьогодні виживати в основному завдяки гастролям, сарафанному радіо та мінімальній кількості виданого матеріалу, можна порахувати на пальцях. Якраз таким винятком і є One Tail, One Head — одна з небагатьох чудових андеґраундних формацій, яка довгі 10 років своєї кар'єри трималася на плаву лише з двома EP і синглом... донедавна! Їхній дебютний і, очевидно, фінальний лонгплей "Worlds Open, Worlds Collide", здорово розбурхав тих, хто стежив за колективом в очікуванні їх більш фундаментальної роботи.

Для себе One Tail, One Head я відкрив завдяки однойменному EP ще у 2011 році, короткий міні-альбом видався досить багатообіцяючим: традиційний блек-метал у дусі Darkthrone з яскраво вираженим панківським духом. "Worlds Open, Worlds Collide" певною мірою перейняв цю естетику, при цьому отримав меншу частку грува, ніж перші записи колективу. З тих пір, як я слухав One Tail останнього разу, я помітив помітний прогрес гурту в написанні лірики і пісень в цілому, при цьому в "Worlds Open" є деякі старі речі колективу, але перероблені і вдосконалені.

"Worlds open" напевно припаде до смаку шанувальникам групи, музика, варто зазначити, досить чіпляюча і куди більш креативна, ніж будь-що з їх минулих релізів; здебільшого треки звучать бадьоро, за винятком тих моментів, коли музиканти розслабляються у більш стабільних і атмосферних композиціях на кшталт "Sordid Sanctitude" з чудовою інструментальною секцією. При цьому є відчуття якогось нового Darkthrone або навіть Watain епохи "Casus Luciferi", і хоча загалом альбом не вирізняється оригінальністю і навряд чи може похвалитися чимось особливим, диск, безперечно, цікавий, помітно, що гурт є цілком відданим своїй справі.

Продакшн альбому вражає: реліз звучить так, ніби він був записаний усіма музикантами одночасно, а не окремими партіями інструментів. У ньому відчувається драйв і "сирість" у помірній кількості. Ну і раз це так, варто віддати належне партіям баса, ймовірно, найприємніший складовій альбому — їх не тільки добре чутно, але вони також, дійсно, ведуть мелодію, місцями роблячи її більш майстерною, ніж більшість гітарних павер-акордів. Вокальні партії Luctus'а також чудово вписуються в загальну атмосферу платівки, його помірне гарчання виводить альбом на абсолютно новий рівень. Ці секції неабияк просякнуті реверберацією, що схоже на данину поваги іменитим проектам норвезької другої хвилі.

Шкода, що цей альбом (судячи з усього) стане останнім у дискографії One Tail, One Head. Підхід до написання пісень в ньому настільки змінився з тих пір, як я слухав їх останнього разу, що було б цікаво поспостерігати, чи зможуть вони розвивати своє звучання і надалі. На даному етапі "Worlds Open, Worlds Collide" — відмінна платівка, яка слухається із задоволенням, має грув і місцями звучить у дусі блек-н-ролу. Незважаючи на те, що це не особливо оригінальний або новаторський альбом, він цілком успішно справляється із покладеними на нього завданнями і напевно припаде до душі більшості шанувальників блек-металу.

Рецензія — Dan Thaumitan
Переклад з англійської — Юрій Сомов та Anastezia G.